Історія церков містечка Новгородки

        У дореволюційні часи єдиним об’єднуючим началом для громади села була релігія, церковні обряди та свята. Тому жителі Новгородки не шкодували грошей на будівництво храму Божого. І було їх у нас цілих три: по одному на кожний куток. Центральною й найбільшою була Свято-Троїцька церква. Вона ж і найстаріша, фактично ровесниця села. Читаємо у формулярному списку за 1863 рік: «Построена сия церковь в 1781 году иждивением прихожан. В 1830 году оновлена и выкрашена. В 1844 – западный притвор по снятию купола соединён с колокольнею. Зданием деревянная, о двух куполах, с таковою же колокольнею…»

        У ХVІІІ столітті, в часи, коли активно заселявся наш край, церква для села була не просто культовою спорудою для відбування обрядів. Існування в поселенні церкви на той час свідчило про його заможність та поважність. Уважалося, що якщо в селі більше 100 душ, то вже треба будувати храм. Після цього кількість жителів ще збільшувалась. До речі, відкриття церкви було не такою простою справою. Потрібно було отримати дозвіл Єлисаветградської протопопії або й Слов’янської єпархії. Виїздила спеціальна комісія для вивчення місцевих умов. Будівельний ліс возили з-під Знам’янки.

Залишки церковного колодязя Троїцької церкви в одному з дворів на вулиці Дзержинського, 37

          У 1867 році церкву перебудували на цегляну. Стіни всередині були прикрашені розписами. Як згадують старожили, Троїцька церква мала свій майдан, обгороджений металевим парканом. Вхід до майдану прикрашала капличка з ворітьми, яка розташовувалася в районі сучасного кінотеатру «Дружба». А сама церква стояла нижче. Там, де зараз гаражі та сараї багатоквартирних будинків по вулиці Дзержинського та провулка Піонерського. До нашого часу залишився церковний колодязь. Біля церкви, за звичаєм, було невелике кладовище для священиків та поважних жителів села. Цілком імовірно, що легендарний козак Куций (засновник селища) теж був похований там. Але, коли в 1960-х роках велося будівництво будинку побуту, розкопані могили були знищені. 

На цьому місці була капличка, через яку заходили на церковне подвір'я.

У 1930-х роках із церкви збили хрести з куполами (за свідченням очевидців, дехто з молодиків ще й танцював на них) і зробили сільський клуб імені Тельмана (німецький комуніст, борець із фашизмом). На місці іконостасу зробили сцену й проводили вистави, огляди художньої самодіяльності, демонстрували фільми. В 1940 році звідси в урочистій обстановці відправляли до армії призовників. Під час Великої Вітчизняної війни, при окупації села німцями, роботу церкви було відновлено. Звідкілясь знайшлися й ікони й іконостас. Як згадує П.М. Момот, вони з групою хлопців зайшли до церкви, а кашкети не зняли, то підійшов священник та позривав з голови. В часи боїв за визволення села, німці у церкві  тримали коней-ваговозів, яких використовували для транспортування гармат. Тоді від обстрілів храм завалився і в 1949 році остаточно розібраний на цеглу. З цієї цегли добудували приміщення сільського клубу, який після війни розташовувався в будівлі сучасного бару «Еней». Цегла була міцною і мала фабричне клеймо.

На цьому місці селяни ставили свої вози, коли приїздили до церкви.

Сучасна будівля бару «Еней» а колись сільський клуб, добудована з цегли зруйнованої Троїцької церкви.

Церкву Успіння Пресвятої Богородиці було збудовано в 1886 році. Була вона меншою за Троїцьку, але стрункіша та ошатніша. Розташовувалася за якусь сотню метрів від сучасної загальноосвітньої школи №3. До революції 1917 року, коли сучасна вулиця Пушкіна не була заселеною, куполи церкви було видно аж до центру селища. В роки Вітчизняної війни в грудні 1943 року, коли в Новгородці потрапили в оточення радянські війська, на церковній дзвіниці було влаштовано спостережний пункт для керування артилерійським вогнем. Німці швидко зорієнтувалися й завдали удар у відповідь. Після війни залишки церкви розібрали для відновлення будівель сільгосптехніки. А на майданчику збиралася грати дітвора. У наш час приблизно на місці храму знаходиться гуртожиток (колишня контора колгоспу імені Шевченка).

Колись тут стояла Успенська церква.

Михайлівську церкву в народі називали Кирильцевою. Була збудована з дерева й пофарбована в зелений колір. Точна дата будівництва невідома, але не раніше 1900-х років. Ініціатором будівництва була група заможних селян, що проживали в районі сучасної вулиці Ульянова. Був серед них і Дмитровський, який доводився свекром знаменитої  за радянських часів героїні-колгоспниці К. Дмитровської.

Територія колишньої Михайлівської церкви.

Будівля церкви була розташована між Братською могилою радянських воїнів та колишньою конторою колгоспу імені Леніна. До нашого часу видно пагорби на місці церковної каплички. Вона достояла до післявоєнного часу. Будинок священика був неподалік. У роки радянської влади в ньому облаштували початкову школу. Саму церкву розібрали у 1930-х роках. А от про погреб батюшки розповідають таку історію. Сталося це в грудні 1943 року, коли  в селі йшли бої. Рятуючись від обстрілу, в погреб священика сховалася сім’я. В цей час мимо двору їхали німецькі танки. Один із них виїхав на погреб і зупинився … Тільки надвечір баба, виглянувши надвір і переконавшись, що німців немає, покликала всіх інших.

        Описуючи історію храмів, згадаємо й про сільських священиків. У дореволюційні часи на них було покладено роботу по навчанню й вихованню, духовному настановленню прихожан.

        Відомим не тільки в Новгородці, а й цілій окрузі, був протоієрей Свято-Троїцької церкви був Микола Васильович Гліжинський. Сам із сім’ї священика, відмінно закінчив Катеринославську духовну семінарію в 1831 році. Одразу був призначений на відповідальну посаду старшого священика і члена полкового комітету четвертого кавалерійського округу Новоросійських воєнних поселень, в який входило 3 волості: Новгородківська, Верблюжська, Братолюбівська. Вже в 1835 році Гліжинський отримує першу церковну нагороду, а в 1841 році возведений в протоієреї. До кінця життя він здобув ще багато церковних нагород та подяк.  На проповіді до священика приїздили пани навіть із віддалених маєтків (Бережинка, Василівка, Текелівка).

        В причет Троїцької церкви також входив священик Д. І. Каймакач, що теж мав церковні нагороди, диякон Д. В. Пахалович, стихарні дяки Г. А. Синицький та

П. Я. Григор’єв, пономарь І. Д. Кумпан. Відомо, що Пахалович та Синицький раніше служили в Єлисаветградському Успенському соборі. Плату причет отримував від казни, а від громади мали 104 десятини орної та сінокісної землі. Священики та диякон жили у власних будинках, а причетники винаймали квартири.

        В 1890-х роках у Троїцькій церкві правив протоієрей Фортунат Пухальський, псаломщиком був Кумпан. Пухальський, крім того, був завідуючим церковно-приходською школою у Новгородці й школою грамоти в селі Котенково (нині Білозерне).

        В Успенській церкві в 1894 році священиком був Григорій Гвоздецький, а дияконом – Штепенко.

          Протоієрей Михайлівської церкви Ілля Легейда, що служив на початку ХХ століття теж був людиною заслуженою та авторитетною. Він же завідував другокласною учительською школою (старий корпус ПТУ №36). 

За матеріалами історичного дослідження Сергія Степановича Черкаса, вчителя всесвітньої історії Новгородківського НВК.